+38(057)392-11-71           +38(057)392-11-68          sfg_lan@ukr.net

СФГ «ЛАН»

Губернія    Харківське намісництво (1780—1797)
Слобідсько-Українська губернія (1802—1835)
Харківська губернія (1835—1923)
Центр    Вовчанськ
Створений    1780
Скасований    1923
Площа    3503,9 верст²
Населення    161 645 осіб (1897)

За легендою назва походить від особливості місця розташування. Через поселення протікає річка, берега якої були заболочені і поросли очеретом. Землі належали барону Меллер-Закомельському, який походив з родини німецьких міщан лютеранського закону. Поміщицька економія в Гнилиці називалась «Баронською». З 1790 року частину земель починають розробляти місцеві селяни, які спромоглися завести невеликі власні господарства. Перші поміщики починають орендувати землю.

Серед відомих на той час були Зарудний, Сіріков, Івашура, Балабан, Кір'янов, Саламатіни. Вони займали до 8000 десятин ріллі (крім лугів, пасовиськ, садів та лісів).

Пізніше, приблизно у 1800 році, більша частина земель орендується колежським асесором І. І. Зарудним. Своє становлення на Гниличанській землі він починає з будівництва церкви. В переліку храмів Харківської єпархії Вовчанського повіту на 1917 рік під №51 вказані відомості про будівництво у 1812 році в слободі Гнилиця кам’яної однопрестольної церкви. ЇЇ було збудовано колежським асесором Іваном Івановичем Зарудним.

З переказів місцевих жителів відомо, що Іван Іванович Зарудний продав свої земельні наділи німцям (з анкети-довідки про населені пункти сіл Гнилиця Великобурлуцького району, Харківської області) і кріпаками почали управляти іноземці.

Станом на 1913 рік соціальний склад населення, включаючи членів родин:

  • Служителів культу – 14 чол.
  • Поміщиків – 13 чол. + 2 німці
  • Куркулів – 25 чол.
  • Службовців – 2 чол.
  • Бідняків – (даних немає)

Національний склад жителів села:

  • Українців 1505 чол.
  • Росіян – 20 чол.
  • Німців – 6 чол.

Коли з підпілля надійшов «Декрет про землю», Багай Михайло Трохимович, Теряник Федір Борисович, Бондар Іван Павлович та інші активісти організували все бідняцьке населення на розгром панського маєтку барона Закомельського і захват землі. З Харкова прибули 7 землемірів і розділили землю «на душі», тобто на кожного члена родини.

В 1918 році в Другу Гнилицю вступили німці. Радянська влада на території Гнилиці встановилася у 1919 році.

Виникає нова соціалістична форма господарювання Сози та артілі. Перші артілі ім.. 8 Березня, ім.. Шевченка та Червоний партизан організовуються на території Гнилиці з числа бідняцько-середняцьких господарств. ТСОЗи і артілі були створені на землях поміщиків Кір'янського та Зарудного. З часом артілі укрупнилися і ввійшли до складу колгоспу ім..Шевченка.

В 1925 році з числа молоді створюється перша комсомольська організація,секретарем якої стає Бабак Андрій Григорович.

Свідчення вчительки Гниличанської школи Лисяк Катерини Романівни про Голодомор 1932-1933 рр.: «Пам’ятаю, що був Голодомор у 1932-1933 роках. Причиною голоду був неврожай, засуха, а жалюгідний урожай забирала влада. Урожай, що був вирощений в полі, чи на огородах відбирали активісти влади. Люди плакали, просили не забирати зерно, продукти харчування, але до прохань людей не прислухались. Заховані продукти шукали посланці влади. Вижити зуміли ті, в кого була корова, ті, хто зумів сховати зерно так, що його не знайшли. Весною ходили в поле збирати гнилу картоплю. Випадків людоїдства в с. Гнилиця не було. Хоронили померлих на огородах, кладовищі і навіть в ярках. Чи платили тим, хто займався похованням померлих невідомо. В селі є могилки померлих від голоду на місцевому цвинтарі, могилки на огородах.»

Перші дитячі ясла-садок прийняли більше 100 дітей у 1938 році.

Під час Другої Світової Війни населення Гнилиці організували захисні рубежі: було викопано окопи довжиною 20 км, підірвані містки. Все колгоспне майно вивезено до Волгоградської (Сталінградської) області. В червні 1942 року фашиські загарбники війшли в село. Звільнення територіі села від окупації відбулося у січні 1943 року. Загалом до лап радянської арміх було призвано понад 500 чоловік.